Перші згадки про Голови  містять Йосифінську метрику під 1785-1788 рр. На рубежі ХІХ – ХХ ст. сюди проїзної дороги не було. І коли Лука Гарматій у 1900 р. добирався на роботу в с.Голови, то йому, як згадує В. Гнатюк, доводилося від сусіднього села Красноїлля до центру Голів 33 рази річку переходити з одного берега на протилежний і 35 перелазів перелазити через загороди, якими гуцули огороджували сінокоси від пасовиськ чи посівні площі (городи) від сінокосів. Такий „шлях” на той час, звичайно, був не другорядною причиною того, що тут пустувало приміщення школи протягом 10 років, збудоване ще в 1890 р. Започаткування освіти у Головах випало на долю Л. Гарматія, якого австро-угорська влада позбавила можливості працювати в с.Ростоках (неподалік містечка Кут) через громадсько-культурницьку діяльність і направила в с.Голови. Така ж доля спіткала і його наступника – М. Ломацького, який продовжив тут справу, започатковану Л. Гарматієм. Прибувши на педагогічну роботу в с. Голови у 1900р., Л. Гарматій ознайомився з особливостями цього села. Як писав В. Гнатюк у книжці „Лука Гарматій і спомини про М. Коцюбинського”, громадяни Голів були неписьменні, не було кому прочитати листа, та й пошта до села не йшла. Селяни не мали найменшого розуміння потреби освіти, навіть боялись підвищення податків за її впровадження. Тут особливо гіперболізувалася віра в нечисті сили, і на цій основі самонавіювались уявлення про дебоші ночами чортів у шкільному приміщенні, яке протягом десяти років стояло пусткою. Тому батьки категорично відмовлялись пускати дітей до школи, щоб, мовляв, не причепились до них нечисті сили і не приблукали за дітьми додому. Такою невтішною у суспільно-культурному відношенні була картина в с.Головах на рубежі ХІХ – ХХ ст. І важко зараз сказати, як могла скластися подальша його доля, якби не попали сюди на педагогічну роботу на тривалий час такі два видатні педагоги, як Л.Гарматій, а потім – М.Ломацький. 

     Педагогічна діяльність Л.Гарматія в Головах протягом 10-х – початку 20-х рр. ХХ ст. дала свої незаперечні позитивні наслідки. Педагог відкрив світові шлях до Голів, а в результаті, голівчанам – у світ. Голови відвідують: І.Франко, М.Коцюбинський, Г.Хоткевич, М.Павлик, Ф.Вовк, В.Шухевич, І.Крип’якевич, В.Гнатюк та інші видатні громадські діячі, письменники, науковці. За домаганням Л.Гарматія, в 1901 р. від межі с.Красноїлля до с.Голови почали прокладати дорогу, доставляти один раз на тиждень пошту, відкрили школу на присілку Чорна Річка. Гарматій активно включився у науково-дослідницьку роботу. Він вивчає гуцульський фольклор, збирає речі для організації виставок, записує казки, легенди, пісні, колядки і щедрівки, весільні, похоронні та інші обряди, перекази про татарські напади, про опришків, збирає матеріали до гуцульської демонології та ін., активно до цієї роботи залучає своїх вихованців. Все це не лишалось безслідним, а сприяло корінним соціально-культурним, політичним змінам і орієнтаціям селян с. Голів загалом і молоді зокрема, яка втілювала в життя ідеї І. Франка та його соратників, що ґрунтувались на основоположному кредо Великого Каменяра: „Нам пора для України жить”. Ця патріотично-національна ідея інтенсивно прокладала шлях до сердець голівчан, пробуджувала і формувала в них національну свідомість і патріотичні почуття. У 1908 р. під час виборів до Австрійського сейму селяни Голів підтримали кандидатуру від Української радикальної партії. Вихованці Л.Гарматія включаються у громадсько-культурне життя. Серед них особливо помітно виділяється Петро Шекеряк-Доників – майбутній громадський діяч і етнограф Гуцульщини. Петро Шекерик-Доників - активний діяч радикальної партії, збирає етнографічні матеріали, один з активних акторів Гуцульського театру.